І чим далі вона читала — тим тихішою ставала кімната. Навіть вітер за вікном стих. Повітря зробилось густішим, важчим. Темрява за межами світла настільної лампи здавалась вже не порожнечею, а чимось… живим.Катя цього ще не помічала. Вона просто читала. А сторінка під її пальцями… пульсувала.Світло в кімнаті замиготіло. Лампа над столом здригнулася й пригасла, залишивши простір у напівтемряві. З вікон раптом подув холодний, сирий вітер, хоча всі були щільно зачинені. Дівчина здригнулася, озирнулась. Штори затіпались, стіни ніби стали темнішими, наче хтось видалив з них колір.Книга перед нею раптом засвітилася тьмяним червонуватим світлом. Літери почали підніматися зі сторінки — не чорнилом, а густим чорним димом, що повільно мов отрута витікав з кожного рядка.Катя встала і зробила крок назад, серце гупало в грудях. Раптом підлога під її ногами ледве помітно здригнулась, неначе будинок коротко зітхнув. Зі стелі тоненьким струмочком потекла тінь, лягла на стіну і з цієї тіні почало щось вимальовуватись… Силует. Високий. Нелюдський.Темрява згустилася в кутках кімнати і здавалося, що сама кімната розширилась — стіни затягнуті мороком розповзлися вбік. З кухні, з-під ліжка, з розетки, з усього довкола линув легкий, але жахливий шепіт. Катя нічого не розуміла, але її тіло заклякло на місці.Її очі мимоволі знову впали на книгу. Сторінка ще тліла, слова пульсували, ніби жили.І саме тоді з глибини темряви… хтось прошепотів її ім’я. — Ка-а-а-тя...Нелюдський, багатоголосий голос — ніби шепотіло одразу декілька істот із різною інтонацією, різними емоціями, але однією спільною метою.